Електронний каталог «Предмети цивільного побуту»
Порцеляна
Другим українським заводом, що приступив до випуску художньої порцеляни, став завод в Баранівцях. На Волині, на лівому березі річки Случі, у 1802 році було відкрито велике родовище каоліну. У 1803 році сюди приїхали Михайло і Францішек Мезер.
У радянські часи, у період будівництва народного господарства (1920-1928 рр.), змінюється стиль художньої порцеляни країни. З 1922 року на новий шлях встав і Баранівський завод. Розробляється ідейна тематика, під керівництвом майстра-самоучки Мусія Романюка виготовляється сервіз для вождя. Делегація вручає його Леніну, і з цього року завод носить назву «Баранівський завод імені В. І. Леніна». З 1928 р на марці заводу з'являється напис «ім. Леніна».
З 1930-х рр. на випуску відбивається нова течія – малюнки на радянську тематику. Широко випускаються тарілки, кружки, вази з п'ятикутною зіркою, з емблемою у вигляді серпа і молота, яскраво майорять полотнища червоних прапорів. Дуже популярними стали фігурки на конкретні теми радянського життя.
Рідкісна чайна пара – частина сервізу (СРСР, Баранівка, 1930-ті рр.)
Батько нинішньої королеви Великої Британії, Георг VI, прожив більшу частину свого життя, не розраховуючи і не готуючись вступити на престол – другий син у королівській родині, при здоровому старшому браті. Між Едуардом і Георгом був лише рік різниці, але за характером вони дуже різнилися.
Коли Едуард VIII зрікся престолу в грудні 1936 року, не пробувши на ньому навіть року і влаштувавши конституційну кризу своєю заявою про одруження на двічі розлученій американці, Георг VI несподівано для самого себе опинився перед необхідністю прийняти важку відповідальність правління.
Невідомо як узагалі повернувся б історичний процес, якби Едуард VIII залишився правити країною. Під час Другої світової війни він і його американська дружина були на боці нацистів, неодноразово зустрічалися з Гітлером і листувалися з ним. Деякі історики стверджують, що Едуард передавав нацистам військові секрети союзників, і що Гітлер планував, у разі вдалого нападу на Англію, повернути Едуарда на трон як про-нацистську фігуру. Загалом, Едуард VIII, якого зараз часто романтизують як «короля, який обрав кохання, а не владу», був насправді досить одіозною та неприємною фігурою.
Георг VI не залишив в історії таких яскравих плям. Він просто провів країну через Другу світову, не виїхав з Букінгемського палацу, не ховався під час бомбардувань, продуктивно працював з неприємним йому Черчиллем, їздив з королевою провінціями, щоб підбадьорити людей, зберігав обличчя нації, коли Індія й Ірландія оголосили незалежність. Узагалом, вів звичайну, рутинну королівську роботу. Від якої і помер, остаточно підірвавши здоров'я, у віці 56 років.
Коронаційний сервіз був спішно випущений під час підготовки до коронаційних святкувань, між груднем 1936 і травнем 1937 року. Узагалі, англійці всі значущі події в королівській родині – заручини, весілля, ювілеї, коронації – відзначають випуском пам'ятного срібла, порцеляни та кришталю.
Чайна пара, випущена на честь коронації Георга VI (Велика Британія, 1937 р.)
Фірма «Edelstein», організована на базі фарфорового виробництва Фр. Вундер, почала функціонувати в Баварії (комуна Кюпст) у 1919 році, під час соціалістичного перевороту. У 1929 році підприємство стає акціонерним товариством.
У міру збільшення числа фарфорових виробництв у Європі та визнання очевидного лідерства, а, отже, найбільшої цінності виробів Севрської, Мейсенскої, Віденської та деяких інших мануфактур, на перший план стала виходити така функція маркування, як захист від підробки. З цією метою, наприклад, у XIX столітті Севр, Відень і Берлін ввели практику подвійного маркування: одна марка (зазвичай синя, підглазурна) ставилася при виготовленні виробу, друга (найчастіше червона) при його декоруванні. Такі нововведення були захистом виробів від підробок і піратських копій. З 1927-1929 рр. вироби фірми «Edelstein» так само маркувалися подвійно.
Підсклянник – підставка, що охоплює і підтримує склянку, (зазвичай циліндричної форми) та має ручку для того, щоб насолоджуватися гарячим чаєм, не обпалюючи долоні. Точна дата винаходу підсклянника історії невідома. Сталося це тому, що на початку свого життєвого шляху підсклянник виконував тільки технічну функцію. І виглядав в той час «нереспектабельно». У сучасному вигляді він з'явився в кінці XVIII століття. Саме з цього періоду є згадки про підсклянник як про «елемент чаювання з художньою цінністю».
Період XIX і початок XX століття (до Жовтневого перевороту) характеризується в долі підсклянника як «найбільш високохудожній». Виготовленням підсклянників займалися численні приватні й авторські майстерні. Техніка виконання – художнє лиття. Акцент ставився на ексклюзивності і дорогоцінних матеріалах.
З початком Жовтневого перевороту виробництво підсклянників припиняється взагалі. Проте, цей предмет однаково займав гідне місце в побуті. Радянські вожді цінували продукцію, вироблену ще в Російській імперії. Поновилося виготовлення підсклянників тільки в період НЕПу, маленькими приватними артілями. У технологію виробництва поряд із уже відомим литтям вносять гравіювання і витискання малюнка.
Починаючи з 30-х років ХХ століття підсклянник раптом стає популярним, до того ж він починає виконувати функцію засобу державної пропаганди. Важко сказати, кому саме з ідеологів нової держави належить ця ідея. Визначальним є той факт, що державна пропаганда того періоду – це тема майже всього радянського мистецтва: від кіно до посуду. Виробництво підсклянників з цього періоду стає промисловим. Змінюється і сам спосіб виготовлення – тепер це високоточне штампування. Підібрано матеріал, що забезпечує і простоту виготовлення, і привабливий вигляд – срібло.
Оскільки підсклянник у цей історичний період є «дзеркалом» подій, що відбувалися в СРСР, випускалися різноманітні тематичні серії, що відображали важливі аспекти політичного і культурного життя держави.
Справжній розквіт підсклянника як «рупора епохи» припадає на кінець 1940-х – початок 1970-х років. З'являлися підсклянники, виготовлені зі сплаву «мідь-нікель-цинк» (МНЦ) з глибоким срібленням, мельхіору, харчового алюмінію і нержавіючої сталі. Випускалися різноманітні серії: «Архітектура», «Пам'ятники відомим людям», «Пам'ятні дати», «Квіти», «Міста СРСР» тощо. Цікаво те, що на цей період припав розквіт виробництва саморобних підстаканників.
Однак, незважаючи на такий розквіт виробництва і популярність у громадян, ціна на підсклянники була чималою: за виріб з МНЦ, мельхіору чи срібла – від 2 до 5 рублів за штуку, з алюмінію і нержавіючої сталі – від 1 до 2 рублів.
Невідомо, чи підраховував хтось точну кількість усіх випущених у СРСР підсклянників, їхні модифікації та події, яким вони були присвячені. Можна тільки приблизно підрахувати кількість підприємств, які займалися їх випуском. У Радянському Союзі їх налічувалося близько тридцяти.
Звучання у патефонів було хрипке, зі спотвореннями, не всі слова можна було розібрати. Якість залежала від затуплення голки. У патефоні використовувалася багаторазова сапфірова голка, а в грамофоні сталева, яку доводилося міняти кожні 3-4 хвилини.
У цілому патефони були крихкими. Як привід в механізмі застосовувався пружинний двигун. Заводити його треба було обережно, щоб не розірвати пружину, оскільки ця деталь була великим дефіцитом. Одного заводу вистачало на прослуховування однієї платівки, а це приблизно 5 хвилин. Рівень гучності не регулювався і становив близько 80-100 дБ. Патефон на відміну від грамофона відносно компактний, вміщувався в невелику валізку.
Велику популярність патефон отримав у воєнний час. Люди збиралися навколо нього, танцювали, слухали знайомі мелодії, він підтримував дух і впевненість у перемозі. Відомі випадки, коли хліб обмінювали на платівки.
Що ж таке «платівка»? Перша у світі грамофонна платівка була виготовлена з целулоїду. Вона була товстою, важила майже 500 г. Аж до 1903 року вони були односторонніми. Довго думали, з чого ж платівки зробити. Пробували з воску, целулоїду, металу, шпату, сажі, каучуку і навіть вигадали з шоколаду. Що, до речі, дуже зручно. Не сподобалося - з'їв!
Найбільше на ринку проіснували пластинки з шелаку. І як завжди, на підмогу прийшла сама природа, точніше жучок - лаковий червець, що живе в Індії. Він робить собі шкаралупу, виділяючи спеціальну смолу. Вона добре плавиться і при змішуванні і охолодженні з іншими речовинами стає твердою, але дуже еластичною. На одну пластинку необхідно було витратити шкаралупу 4-х тисяч жучків. Незабаром все ж таки жучків пошкодували і перейшли на пластмасу.
У СРСР зубний порошок залишався практично єдиним засобом гігієни порожнини рота аж до середини 1950-х років, коли на полицях магазину стала з'являтися зубна паста вітчизняного виробництва.
У декорі меблів, оформленні інтер'єрів в стилі сталінського ампіру використовується різьблення, які включають в себе зображення лаврових вінків, клосів і п'ятикутних зірок.
Деталь сталінського ампіру - люстри, які, мають парадний вигляд, часто виготовлені з бронзи і прикрашені кришталевими підвісками. Для декору приміщень часто використовуються натуральні матеріали - дерево, мармур, бронза, кераміка і кришталь.
Сім слоників із мармуру, 1950-ті рр., СРСР
